Батькам здавалося: ці діти безтурботні,
Самі розваги в них на думці — й тільки,
Вони без них блукатимуть голодні,
Лишати їх не можна без опіки.
Та ці дівчата, лагідні, тендітні,
Ці юнаки, завзяті і натхненні,
Уже думки плекали заповітні
Піти в краї далекі та безмежні.
Не для пригод, щоб нерви лоскотати,
Не ради вражень і не для багатства,
А щоб нести від хати і до хати
Живе і незнищенне Слово Царства,
Щоб у краях непевних, зледенілих,
Де душі і земля важкі, холодні,
З любові іскор Божих, невгасимих,
Запалювати вогнища Господні,
Щоб грілися врятовані з безодні
Льодів і мороку — і серцем відтавали,
І радісні життям, і щастям повні
Христу співали.
Вони невтомні в Божім благовісті —
Бо треба, щоб земля про Спаса знала.
І славиться Господь на кожнім місці,
Де їх нога ступала.
2. Господь покликав вас
Господь покликав вас і вам сказав: —Ідіть,
На працю йдіть — таке Моє веління.
Закиньте в море зла любові тонку сіть,
Звіщайте, що в Мені спасіння.
Ви — душ ловці. І Я вам силу дав,
Щоб ви безстрашно йшли в усі глибини,
Куди диявол зранених загнав,
Щоб не побачили ясної днини.
Рятуйте їх, на світло їх тягніть.
Хай плоть не томиться, хай не прорвуться сіті.
І часу не втрачайте — кожну мить
Хтось гине в цім багнистім ницім світі.
І ви пішли. Покинули тепло,
Любов й турботу батьківського дому,
І вам на серці радісно було
В довірі повній Духові Святому.
Переконались вкотре: світ у злі.
Ловити вчились — й вчилися терпіти.
Ходив й Господь у тілі по землі —
І голови не мав де прихилити.
Морози півночі чи півдня дні жаркі,
Та вам, ловцям, хіба на це зважати?
Ви знаєте: там сльози ллють гіркі,
Там гинуть — треба йти і рятувати.
О, Господи, який великий Ти!
На нас від Тебе милості щоденні!
І любо вам дивитися, брати,
На сльози вдячності, що радо ллють спасенні.
Тож, любі серцю Божі душ ловці,
Ловіть, рятуйте віддано й безстрашно,
Бо ви — не десь, у Божій ви руці.
Він разом з вами — і утішить вчасно.
Якщо з невдячністю зустрітись довелось,
Не забувайте: ця земля — гріховна.
Вам в небесах подякує Христос —
І ваша радість буде вічна й повна.
Комментарий автора: Ці вірші я присвятив усім місіонерам. Але коли їх писав, то мав на увазі перш за все місіонерів "Голосу надії", з якими спілкувався і яких найкраще знав. Зокрема, коли писав перший вірш, то перед очима мого серця були Віталій Онищук та Любов Онищук - рідні брат і сестра, що звіщали Добру Новину в далекій холодній Республіці Комі.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
У принципі, добре.
Два зауваження:
1. Перевірте орфографію.
2. Так, як Ви описали: ні сіло ні впало стали Божими місіонерами не буває. Хоча у кожного своя дорога, але у цілому...
Щасти Вам! Комментарий автора: Мабуть, щоб написати у вірші, чого стають місіонерами, то вийде поема. Я ж намагався висловити враження. Щиро Вам дякую!
